Фестиваль вертепів 2026, Феррара

Вертеп розповідає споконвічну історію, події якої розгортаються у Святу ніч Різдва Христового, коли Добро і Зло змагаються між собою через людський вибір, традиції та спосіб віри.

Вступ, озвучений голосом за кадром, проводить глядачів у символічну подорож: від початку часів людство йде двома шляхами — шляхом Добра і шляхом Темряви. Упродовж історії Добро набуває різних образів: у колядці, у гостинності, у маленькому вогнику серед ночі. В українській традиції цей дух зветься Щедрик — вісник щедрості та надії, який готує прихід найбільшого Світла — Ісуса Христа.

На сцені постають дві протилежні родини.
Одна — заможна й сучасна, занурена в комфорт і технології, що втратила глибинний сенс Різдва. Коли бідний подорожній просить у них допомоги, його проганяють, що викриває їхню духовну вбогість, що є значно гіршим за матеріальну.

Інша ж родина — бідна, але єдина серцем, вірна традиціям і вірі, — приймає подорожнього та ділиться з ним хлібом. У цьому простому жесті відкривається справжній зміст віри — жити Добром. Саме тут з’являється Щедрик — символ традиції, що навчає: усе подароване повертається сторицею.

Оповідь оживає також завдяки рухомій сценографії, створеній на основі малюнків дітей, виконаних разом із художницею Людмилою Горбачик. За допомогою штучного інтелекту команда ETHIKA ets перетворила їх на живі, сповнені символів образи. Їх доповнює оригінальна музика, також створена ETHIKA ets із підтримкою ШІ, яка супроводжує дію та підсилює емоції розповіді.

Кульмінацією стає поява Темряви й Смерті, які намагаються загасити світло. Та віра, традиції й любов вистояли. Прихід Ангела Світла сповіщає переломний момент: Христос народився, і разом із Ним для всіх відроджується надія.

У фіналі обидві родини зустрічаються біля ясел новонародженого Спасителя. Прощення й примирення стають можливими. У спільній сцені з царями, дітьми та ангелами спів і світло огортають усіх, нагадуючи, що Різдво — це не лише народження, а й внутрішнє відродження.

«Світло, що повертається» поєднує традицію й сучасність, нагадуючи: навіть у світі, розділеному між тими, хто вірить, і тими, хто забув, як вірити, Світло завжди знаходить дорогу до наших сердець.

Цей вертеп розповідає про народження Христа, поєднуючи його з драматичною реальністю сьогодення, де війна, насильство й несправедливість випробовують віру та людяність. Оповідь єднає євангельську історію з долею народу, який страждає, чинить опір і водночас не перестає надіятися.

Поруч зі Святою Родиною з’являються пастухи, ангели та волхви — носії світла й надії, але також і темні постаті: Ірод, його воїни та Зло, що прагнуть задушити народження Добра. Дія розгортається у зраненому світі, де зло намагається утвердитися через страх і насильство, а народ — уособлений також воїнами й постатями нашого часу — бореться за життя, гідність і свободу.

Серцевиною вистави стає протистояння руйнування і спасіння: з одного боку — пиха влади та жорстокість війни, з іншого — тиха, але незламна сила віри, солідарності й жертовності. Народження Дитяти стає живим знаком того, що добро здатне перемогти, що світло не гасне навіть у найтемніші ночі.

Фінал через спільний спів несе потужне послання надії: мир можливий, зло може бути подолане, а віра, поєднана з любов’ю до рідної землі та до всього людства, залишається силою, здатною оновити світ.

Виступ пропонує глибоке й актуальне переосмислення традиційного вертепу, поєднуючи євангельську історію народження Ісуса Христа з ранами, страхами та надіями нашого часу. Події розгортаються у світі, огорнутому війною, насильством і несправедливістю. Людство проходить важке випробування, але не перестає шукати світло й спасіння.

Дія розпочинається звісткою про народження Спасителя. Марія та Йосиф змушені вирушити у дорогу, рятуючись втечею з ворожого місця. Поруч із ними з’являються пастухи, ангели, воїни та символічні постаті, що уособлюють Добро і Зло. З одного боку постають страх, ненависть, неправда й руйнування; з іншого — довіра, співчуття та надія на оновлений світ.

Оповідь чергує моменти гострої напруги з глибоко людяними сценами: страждання народів, уражених війною, біль матерів, внутрішню боротьбу людини між жорстокістю і совістю. У цьому драматичному просторі народження Дитяти стає знаком обітниці, яка не гасне навіть у найглибшій темряві.

Фінал переконливо свідчить: зло не має останнього слова. Через спільний спів і молитву вертеп завершується звісткою надії — мир можливий, життя здатне відродитися, а світло продовжує сяяти навіть у найтемніші ночі.

Ця різдвяна вистава розповідає про таїнство народження Ісуса Христа, переплітаючи його з реальністю сучасного світу, позначеного війною, страхом і прагненням миру. Через традиційні колядки, символічні діалоги та сильні візуальні образи вертеп свідчить, що різдвяне Світло продовжує сяяти навіть у найтемніші часи.

Сюжет веде нас дорогою пастухів, яких провадить Різдвяна зоря. Вони шукають Немовля Ісуса, несучи з собою прості, але щирі дари: віру, надію та вдячність. У дорозі їм являється Ангел, який оберігає та скеровує, а також постають спокуси зла в образах Ірода й диявола — символів страху, влади та неправди.

Поруч із євангельською історією вистава відлунює й болі сьогодення: війну, страждання народу, матерів, які чекають синів, воїнів на передовій. У цьому контексті народження Христа стає знаком духовного спротиву й живої надії.

Фінал — світлий і спільний: ангели, пастухи й народ єднаються у співі, звіщаючи, що Світло перемогло темряву і що, попри біль, віра та любов і далі можуть рятувати світ.

Ця різдвяна вистава поєднує традицію українського вертепу з драматичною реальністю сьогодення, розповідаючи про народження Ісуса Христа як живу подію, що безпосередньо промовляє до серця України наших днів.

Оповідь розпочинається символічним приходом Різдва на землю, поранену війною: серед зруйнованих міст, розділених родин, воїнів на передовій та наляканих дітей. Різдво приходить не у спокійний світ, а просто в осердя болю, несучи світло, надію та розраду.

Через колядки, молитви й символічні сцени розповідь знову й знову веде нас шляхом Різдва Христового: благовіщення ангела, віру Марії та Йосифа, народження Ісуса, поклоніння пастухів і путь волхвів. Поруч із біблійними подіями вплітаються сучасні образи: матері, що оплакують синів на війні, воїни, які боронять землю, родини, що моляться за мир.

Ангели супроводжують кожну мить дії як вісники надії, нагадуючи: Бог не залишає Свій народ навіть у найтемніші часи. Зло, уособлене війною та насильством, протистоїть силі віри, єдності й любові, яка гуртує народ.

Фінальне послання звучить сильно й світло: Христос народжується і сьогодні — у поранених, але здатних на надію серцях. Мир можливий, світло перемагає темряву, а Україна, підтримана вірою та взаємною підтримкою, продовжує вірити в життя, свободу і перемогу добра.

Ця вистава розповідає про Різдво як спільну дорогу віри, надії та відродження, поєднуючи традицію українського вертепу з переживаннями сучасності. Через колядки, діалоги й символічні образи сцена перетворюється на простір зустрічі неба і землі, де людський біль зустрічається зі Світлом.

Оповідь розгортається довкола народження Ісуса Христа, яке з подивом і благоговінням приймають пастухи, ангели та прочани. Навколо Святої Родини з'являються постаті, що уособлюють людство сьогодення: ті, хто шукають захисту, ті, хто несуть тягар війни, і ті, хто, попри страждання, не втратили надії. Їхній шлях стає внутрішньою дорогою — дорогою очікування, віри та вибору.

Протистояння темряви й світла проходить крізь усю виставу: з одного боку — страх, несправедливість і насильство, з іншого — сила любові, солідарності та прощення. Народження Дитяти — це не лише подія минулого, а живий знак, що кличе до особистого й спільного відродження.

У фіналі спільний спів єднає всіх у посланні миру й довіри: навіть у найважчі часи надія може відродитися, і кожне серце покликане берегти її та дарувати світові.

Ця вистава по-новому осмислює таїнство Різдва мовою народної традиції, поєднуючи спів, слово й символ. Народження Ісуса Христа стає осердям оповіді, яка звертається до людини сьогодення — вразливої, сповненої страхів і водночас у пошуках сенсу.

Пастухи, ведені Різдвяною зорею, приносять прості, але щирі дари: час, довіру та надію. Поруч із ними постають образи, що втілюють світло й тінь людської природи, тоді як Марія і Йосиф оберігають диво життя серед убогості та непевності.

Розповідь чергує миті ніжності й напруги, відкриваючи протистояння між злом, яке розділяє, і тихою силою добра, що єднає. У фінальному спільному співі послання звучить виразно: навіть у найтемніші ночі народження Христа оновлює світ і відкриває шлях до майбутнього миру та примирення.

Ця вистава пропонує глибоке переосмислення Різдва, поєднуючи традицію українського вертепу з відкритими ранами нашого часу. Оповідь провадиться через символи, колядки та образи, що розповідають про людство в дорозі — поранене, але незламне.

У центрі дії — пастухи, проваджені світлом Різдвяної зорі, свідки народження, яке несе надію посеред темряви. Поруч із ними постають світлі постаті — Ангел, Марія, Дитя — та темні сили, що намагаються задушити життя і правду. Це вічне протистояння страху і довіри, насильства й милосердя.

Розповідь чергує миті напруги та внутрішнього зосередження, показуючи, що навіть у час війни й розгубленості світло продовжує прокладати собі шлях. Народження Ісуса стає знаком духовного спротиву й відродження для всіх, хто страждає.

Фінал єднає всіх у спільному співі: надія не зазнає поразки, мир залишається можливим, а життя, попри все, продовжує розквітати.

Ця вистава розповідає не про звичне, затишне Різдво, а про боротьбу між світлом і темрявою у світі сьогодення.
Народження Ісуса Христа стає точкою духовного спротиву насильству, страху й гнобленню, які так часто визначають хід людської історії.

На сцені з’являються ангели, біженці, воїни, матері, можновладці й гнобителі. Свята Родина змушена тікати, подібно до мільйонів людей, що залишають рідну землю, рятуючись від війни. Зло ж набирає образів Тирана, Страху й Неправди, які намагаються погасити надію через війну й терор.

Поруч постають постаті світла: народ, волонтери, пастухи, праведники. Вони не воюють зброєю, а стоять у правді, вірі та солідарності. Народження Христа відбувається серед хаосу — як акт непокори ненависті та насильству.

Фінал — не казка, а вибір: повірити, що добро все ще може перемогти; що людську гідність неможливо знищити; що світло — навіть крихке — сильніше за темряву.

Цей вертеп розповідає не лише про Різдво вчорашнє, а про Різдво сьогоднішнє — прожите серед війни, страху й надії.

«Під серцем Марії» — це глибока й надзвичайно людяна оповідь, яка поєднує історію Різдва Христового з ранами нашого часу.

У центрі дії — Марія, Мати, яка приймає життя в момент крихкості й непевності. Поруч із Нею з’являються інші матері: мати, розлучена з дітьми через працю; мати, яка щодня бореться за життя поруч із хворою дитиною; мати, яка втратила сина на війні. Різні жінки, поєднані однією любов’ю і спільним болем.

Кожна з них несе своє запитання, свою рану, свою мовчазну молитву. У Марії вони впізнають супутницю на дорозі життя — Жінку, яка знала страх, чекання й втрату, але ніколи не переставала вірити.

Ця історія веде нас до найглибшого сенсу Різдва: не як далекої казки, а як Світла, що народжується саме через людський біль.
Це запрошення осягнути, що навіть тоді, коли все здається зруйнованим, любов не зникає ніколи — і що кожна сльоза, кожна мати, кожне життя перебуває під Божою опікою.

Вистава розповідає історію Різдва Христового, переплітаючи її з реальністю нашого часу через погляд двох сестер, які переживають страх, війну й непевність, але водночас несуть у серці надію та віру.

Дія розгортається в атмосфері тиші й очікування: глядача вводять у глибинний сенс Різдва — не лише як події минулого, а як живого Світла, що продовжує діяти в сьогоденні, особливо у хвилини болю й випробувань.

Дві сестри, огорнені страхом, шукають захисту. У їхньому діалозі народжується роздуми про страх, молитву та довіру до Бога. Саме в цю мить з’являється Ангел — знак Божої присутності, який супроводжує, оберігає та дарує надію.

Оповідь органічно поєднується з великими євангельськими подіями:

— Благовіщенням Пресвятій Діві Марії,
— вірою праведного Йосифа,
— народженням Ісуса Христа,
— звіщенням ангелів пастухам.

Ці події постають не як далекі оповіді, а як жива реальність, що промовляє до людини сьогодення — зраненої війною, стражданням і сподіванням миру. Ангел стає знаком того, що Бог не залишає людство, а йде поруч із тими, хто страждає, оберігає найслабших і приносить надію.

Фінал — спільний і світлий: усі персонажі єднаються у співі та молитві, довіряючи небесам побажання миру, захисту й відродження для всього світу.
Заключне послання звучить ясно: світло Різдва перемагає страх, а Божа любов продовжує жити в серцях тих, хто вірить.

Вертеп розповідає про Різдво як про духовний шлях, що проходить крізь час, поєднуючи минуле і сьогодення через символ великої світлої книги: Книги Світла, в якій записані історії людства. Кожна сторінка показує життя, вибір, випробування і разом утворює розповідь про надію, яка не згасає.

Через ангелів глядачі стають свідками народження Ісуса, події, яка відкриває шлях світла у світі. Довкола цього народження переплітаються історії сімей, дітей, батьків і літніх людей, які в різні епохи зберігають віру навіть у найважчі моменти. Священна історія зливається з повсякденним життям: війна, розлука, страх, але також молитва, солідарність і любов, що долає випробування.

Під час виступу Книга Світла відкривається на різних «сторінках», кожна з яких присвячена одній родині або людському випробуванню, показуючи, як надія передається з покоління в покоління. Світло Різдва не стирає біль, але проходить крізь нього, перетворюючи його на силу і відповідальність.

У фіналі, коли всі голоси об'єднуються, світло перемагає темряву: залишається послання: доки існують пам'ять, віра і любов, жодна ніч не може загасити добро. Таким чином, Різдво стає не тільки святом, але й живою обіцянкою для сьогодення і майбутнього.

1. Перше Різдво (італійською).
2. Радість на ся явила (акапелло).
3. Різдво – це доброта (Christmas is kindness - by Luca Martini, LUX music productions Switzerland).